Після буремних подій 1914-1922 років, спроб утворення Української держави (УНР), почався новий етап випробовувань для українського народу. Його розпочала більшовицька влада та каральні органи СРСР, які організували нелюдський голодомор 1932-1933 років та розгорнули широкі політичні та національні репресії 1937-1941 років.
У післявоєнний період, з 1945 року і аж до 1991 року, усі спроби українців відродити свою самоідентичність наштовхувались на безжалісну відповідь центру. Українцям-активістам загрожували виселенням до Сибіру, фізичними катуваннями, арештами, позбавленням права на професію.
У 60-80 роках ХХ століття, в умовах ідеологічного тиску органів КПРС та КДБ, нові заборони торкнулись давньої історії та археології України. Дослідникам не варто було чіпати теми, які могли б суттєво змінити історію України, сприяти виявленню давніх коренів народу та імен його славних героїв.
Автори вузівських та шкільних підручників історії СРСР та України повинні були беззастережно витримувати ідеологічні рамки встановлені Москвою. З'явилась і нова форма впливів на археологів та істориків - підписки (для КДБ) про нерозголошення інформації під час розкопок та досліджень, особливо при виявленні незрозумілих та небажаних для офіційної історії матеріалів.
На таких засадах була сформована плеяда радянських науковців та археологів, які нині представляють еліту академічної науки та визначають напрямки розвитку історичних та археологічних досліджень в Україні.
На жаль, за часи незалежності так і не відбулось вагомих змін в історичній науці. Авторам підручників не вдалось позбутися нав'язаних компільованими творами (давньоруськими літописами, "Історією держави Російської", радянськими теоріями та міфами) ідей про давню слов'янську бездержавність, про міфічну давньоруську народність, про дивну середньовічну Україну, якої ніби і не було.
Саме тому, історія держави Україна нині має такий вигляд:
- - ранні слов'яни (племена, до 5 ст.н.е.)
- - слов'яни (бездержавні, 5-8 ст.н.е.)
- - союзи східних слов'ян (перші держави, 9-10 ст.н.е.)
- - Київська Русь і князівства (давньоруська народність, держава Рюриковичів, князівства, 10-13 ст.н.е.)
- - Галицько-Волинське князівство, далі держава (початок нового етапу, 13-14 ст.н.е.)
- - Литовсько-Руський період (поява українців та України, 14-16 ст.н.е.)
- - Польський період (Україна у складі Речі Посполитої, 16-18 ст.н.е.)
- - Гетьманщина (частина України у союзі з Москвою, 17-18 ст.н.е.)
- - Російська та Австрійська імперія (часи панування імперій, 19-поч. 20 ст.н.е.)
- - УНР (спроба відновлення України, поч. 20 ст.н.е.)
- - УРСР (радянська республіка, 1922-1991 р.)
- - Україна незалежна (1991р. і далі).
Але, чи відповідає ця конфігурація істині? Чи наближається вона хоч трохи до правдивого історичного викладу? Чи ліквідувала вона усі штучні білі плями минулого?
Варто констатувати, що ні.
Бо існують питання, на які ця модель, слов'янської та української історії, не дає зрозумілих і чітких відповідей. Ось такі запитання:
- - що стимулювало появу слов'янства?
- - де був центр слов'янотворення і як він діяв?
- - звідки взялись варяги і де їх прабатьківщина?
- - чому Рюриковичі стали на бік ворогів слов'янства?
- - ким був для України король-католик Данило, спасителем чи зрадником?
- - коли і як народилась українська ментальність і продовженням чого вона є?
- - яка сила протистояла магнатам та шляхті на території України у 16-17 століттях?
- - чи міг гетьман-єзуїт Богдан-Зиновій Хмельницький щиро любити Україну та бути її правдивим героєм?
- - чому загарбники України у 18-19 століттях зосередили свої головні удари по носіях давнього українського (рахмано-волхвівського) світогляду?
Відповіді на такі запитання слід шукати за межами традиційних, карамзінсько-радянських історичних концепцій. Бо такі концепції - наслідок довготривалої боротьби ідейних ворогів слов'янства з рахмано-волхвівською системою просвітлення (
арійством).
Такі концепції обмежені рамками вузько-матеріалістичних поглядів і не можуть дати широкого доступу до розуміння історичного процесу, який мав місце на Землі у попередні 77-80 тисяч років.
До того ж, за минуле тисячоліття, а особливо за останні три століття, зроблено усе, щоби матеріалів, які засвідчують існування рахмано-волхвівської системи, відомостей про
державні утворення на її основі, не залишилось взагалі.
Проте, такі відомості існують.
Про це мудро подбали давні Отці, залишивши їх у глибоких підземеллях, пантеонах та підземних ходах, у недоступних для нищення місцях. Ці відомості чекають свого часу і потраплять у руки лишень достойних, тих, хто намагатиметься шанобливо їх зберегти, вивчити та оприлюднити.